Анна Чуприна

Анна Чуприна

 

 

В умовах тотального зростання тарифів на комунальні послуги дедалі більше українців замислюються, як мінімізувати витрати на утримання власних осель?

Більшість будинків в Україні зведено ще за радянських часів. Тоді перед забудовниками стояло єдине важливе завдання: розмістити якомога більше людей у будинку. Питання про комфортне проживання чи мінімальне споживання енергії було далеко за рамками пріоритетів. Щоби забезпечити тепло взимку та прохолоду влітку, мешканцям таких будинків доводиться витрачати чимало енергії, яка з кожним днем стає дедалі дорожчою.

У Європі ціни на комунальні платежі теж достатньо високі – навіть із перерахунку на середню зарплату. Саме тому, потрапляючи в гості за кордоном, українці дивуються: поведінка господарів часто незрозуміла для нас. Скажімо, більшість сімей не опалює будинок вночі, коли мешканці нагріваються під теплими ковдрами. Вони значно рідше приймають ванни, замінюючи їх на душ. Посуд миють у посудомийних машинах та мінімізують витрати на електроенергію завдяки енергоефективному освітленню. У країнах ЄС Використання датчиків руху для освітлення – не примхи багатіїв, а звичайна енергоощадна поведінка.

Однак і в Україні чимало сімей перестали нарікати на владу та самостійно удосконалили свої оселі, витрачаючи на комуналку в рази менше за своїх співвітчизників. До прикладу, мешканці величезного будинку в селі Трисвятська слобода, що на Чернігівщині, у місяць витрачають на комуналку лише 10 грн на метр квадратний.

Як таке можливо? Про це розповідає мешканець будинку Юрій Трофименко.

 

Енергоекономія на прикладі однієї сім’ї

Величезний дім у Трисвятській Слободі має загальну площу 300 м2. Він відомий далеко за межами області. Місцеві називають його екобудинком, адже його мешканці навчились заощаджувати великі гроші, завдяки енергоефективним технологіям.

дом

  • За теплий сезон ми реально економимо приблизно 2000 гривень. Просто на тому, що я не витрачаю газ, щоби гріти воду. 50 кубів на місяць ми економимо, використовуючи сонячну енергію, – каже Юрій.

 

Ідея створити енергоефективне помешкання виникла задовго до придбання будинку.
Ще на початку 90-х Юрій зрозумів: підхід до ресурсів варто змінювати. З однодумцями вирішили втілювати в життя енергозберігаючі технології та розказувати про це людям. Оскільки серед однодумців була Вікторія, полька за походженням, яка часто жила у Варшаві, вирішили поєднати досвід сходу та заходу.

домдама

  • У Польщі енергозбереження – уже давно тренд, – розповідає Вікторія, – Років 15 або 20 тому там просто масово люди почали встановлювати склопакети. Додатково - утеплювати будинки. І в це дуже потужно включалася держава, яка підтримувала людей.

 

Зараз у Польщі середній рівень споживання енергоресурсів становить 40 кВт.год/кв.м.
Тоді як в Україні фактичне енергоспоживання житлових будинків - здебільшого на рівні 150–250 кВт.год/кв.м.

Знаючи, як економлять європейці, Юрій з однодумцями вирішили перейняти прогресивний досвід і реалізувати його на Батьківщині. Зрештою, вирішили спробувати своєрідний соціальний експеримент: три сім’ї, зібравши всі свої кошти, продавши три квартири в Чернігові, придбали великий будинок за містом.

 

  • У цьому будинку ще на початку були закладені такі принципи – за можливості, зберігати тепло і не витрачали його більше, ніж потрібно, – пригадує Вікторія. – Не тільки з погляду економії коштів, а й через те, що людина повинна споживати рівно стільки, скільки вона може собі дозволити.

 

Перше, що зробили новосели, в’їхавши до будинку, – вирішили встановити енергозберігаючі вікна за всіма європейскими стандартами. Адже в будинку їх чимало, вони великі й гарні, однак зовсім не прийнятні для нашого клімату. І саме через них втрачалося найбільше тепла.

домокна

Європейський стандарт передбачає двокамерний енергозберігаючий склопакет з опором теплопередачі більше нормативного 0,6. Склопакет має містити мінімум 3 скла, відстань між кожними з них – не менше 32 мм. Між двома з них міститься газ аргон, який зменшує втрати енергії. Встановлення таких вікон дозволяє скоротити понаднормові втрати тепла на 40 % та підвищити температуру в помешканнях більше ніж на 2°С. Термін окупності становить 3–7 років.


Другим кроком забезпечення енергоефективності стало встановлення сонячного колектора. Цей прилад розташували на південній стороні фасаду, де найбільше сонця.

домсолнцен

У безхмарні дні колектор нагріває 150 літрів води на день.

 

Сонячний колектор – це пристрій, призначений для збору теплової сонячної енергії, яка потрапляє на Землю з видимим світлом і ближнім інфрачервоним і ультрафіолетовим випромінюванням. На відміну від сонячних батарей, які виробляють електрику, сонячний колектор нагріває теплоносій, який уже безпосередньо використовується для потреб теплопостачання (опалення, гарячого водопостачання). Використовуючи сонячні колектори на нагрів гарячої води, Ви заощадите в середньому 60 % річних витрат. Практика показує, що геліосистема може покрити річні потреби в гарячій воді на 40–60 %. А в разі використання колекторів додатково і для підтримки системи опалення можна зекономити до 35 % всіх експлуатаційних витрат опалювальної системи.

 

Юрій спускається в прохолодний підвал, де розташоване «серце системи енергозабезпечення будинку». Тут можна побачити всі системи підігріву та проконтролювати подачу тепла в будинок.

Юрій перевіряє показники, які дає сонячний колектор:

  • Зараз у нас немає ще й дванадцятої, але тут уже вода нагрілася до 30 градусів. До середини дня – тут буде 50. Іноді я бачив 60 градусів у дуже спекотний день. Якщо ж температури не вистачає або сонце на активне, то другий контур догрівається тут, – вказує Юрій на електробойлер.


За потреби електробойлер лише догріває вже теплу від сонця воду. І витрачає на це набагато менше енергії.

домдрова


Але база - це дрова, – продовжує Юрій, наближаючись до завчасно порубаної стопки дров. – Взимку ми економимо завдяки тому, що не використовуємо газ, а опалюємо дровами. Свого часу ми поставили твердопаливний котел. Ми зрозуміли, що все-таки хочемо не газ, а дрова. Це поновлюване джерело. Плюс, коли дрова згоряють, вони викидають стільки CO2 в атмосферу, скільки дерево споживає за своє життя. Тому це екологічно збалансовано.


Отримане від альтернативних джерел тепло власники екобудинку навчилися якомога довше зберігати в хаті. Тамбур перед входом не дає холодному повітрю потрапляти відразу в дім. Зовні будинок утеплений плитами пінопласту. Товсті стіни – 60 см – також затримують тепло всередині.

доммуж


- Єдине, що в принципі потрібно для того, щоби не витрачати енергію, це – утеплення, – підсумовує Юрій. – Якщо в нас будинок буде з нульовою втратою тепла, – так званий, пасивний будинок – то його навіть не потрібно опалювати. Достатньо того, що люди будуть жити в цьому будинку й тепло їхніх тіл буде зігрівати.

Пасивний будинок – енергоефективний будівельний стандарт, який створює комфортні умови проживання, одночасно є економним і завдає мінімальної шкоди довкіллю.

Параметри пасивного будинку:

  • Компактність будівлі;

  • Посилена теплоізоляція;

  • Орієнтація на південь та відсутність затінку;

  • Відсутність «містків холоду» ;

  • Герметичність будівельної конструкції. Оптимально ізольована будівля має коефіцієнт теплопередачі 0,15 Вт/м²К;

  • Спеціальні вікна та профілі відмінної якості. Коефіцієнт теплопередачі 0,8 Вт/(м²K). Досягається з допомогою двокамерного скла з інертним газом між шибками та герметичних віконних профілів.

  • Контрольована вентиляція з рекуперацією тепла. Проточний теплообмінник зберігає мінімум 75 % тепла відпрацьованого повітря.

  • Використання відновлюваних джерел енергії – підігрів води геліосистемою чи тепловими насосами, генерація електроенергії через сонячні панелі.

 

Пасивні будинки – поширена практика в Європі. На опалення в такому будинку витрачають усього 15 кВт*год/м2. Джерелом тепла в пасивному домі можуть бути зведені системи, що одночасно використовують конденсаційні котли, теплову помпу, сонячні колектори, а також рекуператор повітря.

 

Рекуперація тепла – процес повернення тепла з відпрацьованого витяжного повітря. Тепле повітря, що виводиться з приміщення, у теплообміннику віддає більшу частину свого тепла холодному повітрю, що надходить із вулиці. Завдяки цьому процесу на вулицю виходить охолоджене повітря, а в приміщення потрапляє свіже нагріте повітря.


Цю поширену в Європі технологію циркуляції повітря Юрій також планує встановити у своєму будинку. І додає:

  • У планах також закрити нішу праворуч від сонячного колектора склом і зробити там повітряний колектор. Тобто не воду гріти, а просто нагрівати вхідне повітря. У міжсезоння, коли вже потрібно будинок опалювати, але сонце досить активне за холодної температури, цієї сонячної енергії буде достатньо для того, щоб у будинок заходило тепле повітря. А далі система розводки буде розносити тепле повітря кімнатами.

 

Завдяки новим технологіям та ощадливості, енергонезалежним може стати фактично кожен. А ініціативність Юрія Трофименка – яскравий приклад того, як українці активно переймають досвід Європейського Союзу. Юрій зауважує:

  • Ми вже знаємо, куди рухається Україна. Люди починають розуміти, що так, як раніше вони тринькали ресурси, уже точно ніколи не буде. Не тільки тому що вони стали дорожчі – ресурси, енергоносії – а просто тому, що на землі їх стає все менше й менше.

     

    домполы


Власник екобудинку розповідає, що енергоефективним житлом цікавляться люди з усіх куточків України:

  • Можна в неділю вийти на вулицю випити кави – і під будинком будуть стояти машини і хтось буде питати: “А я ось чув, читав, що є у вас будинок, а як воно працює?”

Юрій охоче розказує, як краще облаштувати свою оселю, та вірить, що найближчим часом, як і в Європі, екобудівлі стануть для України нормою.

 

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що втілюється польським Фондом міжнародної солідарності у співпраці з українськими громадськими організаціями «Інтерньюз-Україна» та «Товариство Лева». Проект реалізується за кошти Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), а також за кошти Програми «Підтримка демократії», що у свою чергу фінансується з Програми польського співробітництва задля розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

В Запорожье состоялись акции в рамках международных проектов "Баухаус - Запорожье" и "Мой соцгород" [последний реализует киевская общественная организация "Город-сад"].

"Баухаус - Запорожье"

В субботу, 18 ноября, в галерее Barannik открылась выставка "Баухаус. Запорожье". На выставке впервые представлены уникальные архивные фото и другие материалы по истории застройки города. Также там можно увидеть примеры немецкой архитектуры 20-30-х годов и узнать, как их хранят, реставрируют и популяризируют. На открытие присутствовали гости из Германии.

В воскресенье и понедельник в ДК Металлургов прошла международная научно-практическая конференция "Универсальность явлений запорожского модернизма и школы Баухаус. Проблемы сохранения модернистского наследия". В ней приняли участие ведущие специалисты в области архитектуры из Украины и Европы, общественные активисты, представители органов местного самоуправления, а также жители города. Дискуссии касались охраны архитектурных и градостроительных объектов межвоенного модернизма, технологий их реставрации, а также юридических аспектов сохранения архитектуры.

"Мой Соцгород"

В субботу во дворе Круглого дома прошел воркшоп с выдающейся художницей, Послом доброй воли ООН Алевтиной Кахидзе. Вместе с жителями Соцгорода она создала "Стол памяти", который олицетворяет прошлое, настоящее и будущее микрорайона. Также в этот день во дворе Круглого дома демонстрировалась выставка "Мой архив", для которой горожане предоставили свои фото, связанные с Шестым поселком. А в воскресенье в ДК Металлургов прошла выставка "Художники Соцгорода".

Итоги обоих проектов будут подведены сегодня в 17.00  на конференции в ДК Металлургов.

Трагічні події Донбасу сколихнули всю Україну, а мешканцям окупованих областей довелося покинути свої домівки, залишивши роботу, своє майно і почати життя з чистого аркуша. Але виявилося, що це не так просто. Попри обіцянки уряду, значна кількість ВПО(внутрішньо переміщених осіб) і досі залишаються без належної уваги, не маючи пристойного житла та роботи, яка б відповідала їх потребам.

Вирішенням цих питань активно займаються органи місцевої влади, заручившись підтримкою іноземних партнерів. Нещодавно відбувся круглий стіл «Пошук роботи – пошук себе», де переселенці безпосередньо могли поставити питання представникам впливових організацій, які, в свою чергу, розповіли про стан ринку праці в Запорізькій області, плани на майбутнє і намагалися дати змістовні відповіді.

Ольга, переселенка: «Я уже четвёртый год живу в Запорожье, пришлось уехать из Донецка и оставить там всё, а возвращаться за вещами просто боимся. Спасибо местным организациям, помогли устроить ребёнка в школу, вот только с работой пока никак. Хочу открыть своё дело, вот, собственно по этому вопросу сюда и пришла. Говорят, получить грант вполне возможно».

Працевлаштування – соціальна проблема усієї держави. А з напливом переселенців, отримати роботу стало ще важче, адже 25 відсотків ВПО у Запорізькій області претендують на робочі місця. У рейтингу питомих професій Запоріжжя (www.trud.gov.ua/) лідирують ті, що пов’язані зі сферою ІТ: дизайнер сайтів, веб-програміст, віддалений верстальник. Але, попри існуючу на сьогоднішній день кількість вакансій, вони не відповідають запитам населення, адже більшість із них не потребують кваліфікації, і відповідно роботодавці не можуть запропонувати очікувану заробітну платню, яку переселенці отримували у рідних регіонах. Також, однією з проблем є відсутність документів про освіту, досвід роботи, документів, що підтверджували б кваліфікацію ВПО, які з якихось причин втрачені і не можуть бути відновлені. За даними Запорізького обласного центру зайнятості на 2017 рік із 1100 внутрішньо переміщених осіб, зареєстрованих у центрі, 299 чоловік отримують виплати по безробіттю.

Без уваги, звичайно, не залишилася й освітня галузь. Представник Департаменту освіти і науки ОДА Галина Денисова у своїй доповіді повідомила про особливі умови вступу до ВНЗ для абітурієнтів з окупованих територій, про впровадження дистанційної форми навчання, а також державної цільової програми трансферу абітурієнтів до освітніх центрів, що полегшило б процес вступу і навчання. Якщо ж студент має високу успішність у навчанні, не має боргів і потрапив у відповідний рейтинг ВНЗ, то йому гарантована соціальна стипендія.

Учасники круглого столу також розглядали проект сприяння розвитку соціальної інфраструктури, метою якого є відновлення в Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях житлових будівель для внутрішньо переміщених осіб, шкіл, дитячих садків та інших соціальних закладів, що прийняли вразливі групи населення із окупованих та небезпечних районів. Адже значна кількість переселенців відмовляються від гуртожитку через несприятливі умови для життя, тим самим позбавляючи себе частково соціальної допомоги.

Серйозне питання постало перед усім населенням країни. Що кожен із нас може зробити для тих, хто позбавлений звичного життя, рідної домівки і як допомогти їм повернутися до повноцінного життя? Процес соціалізації дуже складний і важливий, і треба брати до уваги психологічні особливості людини, особливо, коли мова йде про повернення до робочого середовища. Аби допомогти внутрішньо переміщеним особам адаптуватися, існують програми психосоціальної підтримки. Надзвичайно важливо, аби громадяни нашої країни відчували себе комфортно в усіх аспектах незважаючи на те, в якому місті вони знаходяться. І для цього сьогодні створюються відповідні умови усіма доступними способами. Залишається діяти і чекати на результат.

Дар'я Пузир

Немає у світі людини, яка б не чула про страшні часи Голокосту. Але одна справа читати про це, і зовсім інша – винести на собі усю жорстокість та свавілля окупантів. Складно уявити на які вчинки йшли люди, аби залишатися в живих, коли біля їхньої скроні будь-якої хвилини могла опинитися рушниця німецького солдата.Одним із таких людей був житель Дрогобича, невеликого містечка близько Львова, єврей за походженням Бруно Шульц.

Всесвітньовідомий сьогодні письменник і художник, що став жертвою німецького терору, залишив по собі стінописи, які, попри інтенсивні повоєнні пошуки, вважалися втраченими назавжди.

Сам художник, як усі представники єврейської діаспори того часу, робив усе можливе, аби зберегти своє життя. Тоді він потрапив до будинку німецького офіцера Фелікса Ландау, де малював його дітям на стінах ілюстрації до казок власного твору, маючи надію, що таке знайомство позбавить його долі співвітчизників. Але цього не сталося, і митець був безжально розстріляний 19 листопада 1942 року бійцями СС.

Цього тижня по всій Україні шанують пам’ять загиблого, і Запоріжжя не є винятком. Перегляд документального фільму німецького автора Беньяміна Гайслера зібрав у «Книгарні Є» малих і великих, обізнаних людей і тих, хто вперше зацікавився творчістю видатного єврея.

Саме Беньямін Гайслер віднайшов втрачені більш ніж півстоліття тому стінописи Бруно Шульца, тим самим довівши врешті-решт їх існування. Поляки, німці та українці спільними зусиллями повернули до життя згадку про жахливі часи прямо з квартири звичайної жительки Дрогобича, в якій колись мешкав той самий Фелікс Ландау. Але попри усі закони логіки, єрусалимський музей Голокосту «Яд Вашем» вилучив фрагменти малюнків, пошкодивши цілу картину історичної пам’ятки воєнних часів. Такий вчинок спричинив міжнародну суперечку, досі так і не вирішену. Боротьба за творчий добуток Бруно Шульца триває і сьогодні, нагадуючи кожен день про те, як важливо боротися і захищати своє. Хоча питання про національну приналежність витвору мистецтва залишається відкритим, абсолютно очевидно те, що людям не байдуже минуле і ніхто не хоче повторювати прикрі помилки. У якій би країні і в який час би ви не жили, завжди варто пам’ятати слова: «Своє люби, чуже шануй»

Дар'я Пузир

За оренду нерухомості екс-спікер ВР Володимир Литвин отримав мільйон гривень. Це нардеп зафіксував у суттєвих змінах до декларації.

Колишній спікер парламенту Володимир Литвин зараз є позафракційним нардепом, обраним по мажоритарному округу. Є членом комітету ВРУ з питань науки і освіти.
Минулого року Володимир Литвин задекларував квартиру у Києві площею 250 кв. м., дві земельні ділянки на Київщині площею більше 10 тисяч кв. м. та оренду будинку у Кончі-Заспі площею 550 кв. м. та великого нежитлового приміщення у тому ж передмісті. Також колишній голова Верховної Ради вказав колекції картин, ікон та зброї.

Підготовлено ГО «Інтерньюз-Україна» в рамках проекту «Декларації».

 

Припис внесений керівнику апарату Адміністрації Президента Олексію Дніпрову, повідомляє прес-служба НАЗК. Причина – відсутність у декларації чиновника Адміністрації Президента Володимира Колесніка авто, корпоративних прав та доходів, зареєстрованих на нього чи членів його сім’ї.

Володимир Колеснік є керівником департаменту з питань нацбезпеки та оборони. При проведенні перевірки його декларацій за 2015 і 2016 роки НАЗК виявило порушення Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно із приписом, НАЗК вимагає вжити заходів щодо усунення декларантом порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції», провести службове розслідування для встановлення причин та умов порушення та розглянути питання щодо притягнення декларанта до дисциплінарної відповідальності.

Підготовлено ГО «Інтерньюз-Україна» в рамках проекту «Декларації»

 

Парламент збільшив видатки на субсидії на 7,6 млрд грн. Таке рішення прийняли  народні депутати.
Як відмічає  аналітик Асоціації міст України Олег Гарник, на початку року уряд планував витратити на субсидії 47 млрд грн. Саме ця цифра була спершу закладена у держбюджеті. Однак вкластися в цю суму не вдалося.
 
«Справа в тому, що у 2016 році субсидії не були профінансовані повністю. Після опалюваного сезону 2016-2017 років борги держави перед підприємствами ТКЕ перевищували 20 млрд грн. Як наслідок, у липні парламент вніс зміни до держбюджету та збільшив видатки на субсидії на 14,1 млрд грн – до 61,2 млрд грн.", - підкреслив Олег Гарник.
 
Але, для перекриття уже існуючих боргів цієї суми також не вистачило – потрібно було ще близько 8 млрд грн. Саме ці гроші зараз і було виділено. Це дозволить "закрити" борги за видатками на субсидії за минулий опалювальний сезон. Що ж до сезону 2017-2018, то з його початком борги знову почали накопичуються, і кошти на їх погашення з’являться вже у січні 2018-го – після прийняття бюджету на наступний рік. Наразі у бюджету немає можливості профінансувати ці видатки.
 
Зважаючи на те, що лише у цьому році на фінансування субсидій знадобилося майже 69 млрд грн, запланованих на наступний рік 55 млрд грн очевидно не вистачить. Цифру доведеться коригувати протягом року.
 
"В 2018-му Кабмін планує ще одну тарифну новацію – передати на рівень місцевих бюджетів функції з фінансування комунальних пільг. Це передбачає проект бюджету на 2018 рік», - стверджує експерт АМУ Олег Гарник.
 
За його словами, це вже не перший випадок, коли Мінфін "спускає" на місцеві органи влади повноваження з фінансування пільг. У минулі роки на рівень міст були передані функції з фінансування пільг на проїзд, на телефонний зв’язок.
Зараз, у випадку з комунальними пільгами, ціна питання – 7 млрд грн.. Це значні витрати і місцеві бюджети не зможуть впоратися з цим навантаженням.
 
«Якщо ці повноваження будуть передані на рівень місцевих бюджетів, це означає одне – виконання деяких інших програм просто випаде. Логіка проста: для того, щоб профінансувати пільги, чимось доведеться пожертвувати. Усі бюджети наповнюються по-різному, і є населені пункти, які не можуть профінансувати вже існуючі пільгові зобов’язання», - вважає Олег Гарник.
У першу чергу від додаткового навантаження, за думкою експерта, можуть постраждати бюджети міст районного значення – у них набагато менше фінансового ресурсу, на відміну від, наприклад, бюджетів ОТГ, або бюджетів міст обласного значення.

УКРАЇНСЬКІ СЕЛА ЗАРОБЛЯЮТЬ НА РОЗВИТОК 

Перша в Україні об’єднана громада ділиться успіхами

Протягом останніх двох років в Україні триває активний процес децентралізації. На практиці це починалось як укрупнення територій та органів їхнього управління. Тобто найближчі села та селища об’єднувалися в одну громаду. Далі реформа передбачала їхню фінансову автономію. Так, у найвіддаленіших селах почали з’являтися дороги, нові дитячі садочки та якісні медичні послуги. Проте й дотепер, попри вже значний досвід створення громад, не всі зважуються на такий крок – узяти розвиток території в свої руки. Досвід Новопсковщини в Луганській області став одним із перших в Україні. Тепер люди тут переконані: обрали правильний шлях.

Ризикнули взяти все у свої руки

 2015 року в Луганській області об’єдналися 5 сіл та селище Новопсков, це понад 12 тисяч людей. У 80-х роках минулого століття ці території стали відомі, коли на перетині Новопсковського району проклали знаменитий газогін «Уренгой-Помари-Ужгород». Сьогодні й досі в районі є управління магістральних газогонів, тут транспортують 70% газу, що йде з Росії через Україну в Західну Європу. Але поштовху для розвитку місцевості це не давало. На цих територіях, як і на більшості в Україні, десятками років не бачили нормальних доріг, медицини, навіть вуличного освітлення. Люди зрозуміли, чекати «вказівок» згори і, що хтось прийде і зробить все за них, безглуздо. А об’єднання в територіальну громаду дає надію і можливості.

НПголова

«Виявляється, найскладніше – зважитися на рішучий крок, усвідомити і взяти відповідальність за себе та за майбутнє своїх територій», - каже голова Новопсковської об’єднаної територіальної громади Луганської області Вадим Гаєв. Виріс він у тутешніх краях. Обраний в листопаді 2015 року. Згадує: «Фактично до об’єднання громади всі села і селища були депресивні. Я сам з містечка-газопроводу, де не було вуличного освітлення, тротуарів, дороги востаннє ремонтували, мабуть, чверть століття тому».

Що дає об’єднання людям?

Дотепер уся гілка регіональної влади в Україні керована здебільшого, так би мовити, згори. Тобто більшість податків йдуть у державну скарбницю, а грошей на потреби міста чи села потрібно чекати з центру. Так ось, об’єднання – це насамперед укрупнення, тобто замість кількох рад і десятків чиновників громада утримує один, але ефективний орган. А також додаткові кошти на конкретні справи. При цьому кожне село, навіть найменше, обирає свого старосту, який представляє інтереси людей в громаді. Тож, що ремонтувати, будувати чи відновлювати люди вирішують насамперед самі. Кожен мешканець стає активним учасником життя громади.

По-друге, ОТГ надала фінансову самостійність. Якщо раніше коштів, приміром, на ремонт садочка потрібно було шукати в районній раді, а та в свою чергу просила їх в обласному бюджеті, їх доводилося чекати роками. Тепер громади зі своїми питаннями звертаються безпосередньо до державного бюджету. Тобто є проект і гроші виділяють на конкретні справи – інфраструктуру, медицину, освіту. За таким принципом Новопсковська громада отримала 1,3 млн грн на ремонт дитячого садка «Теремок».

НПтеремок

 

НПвоспитатель

«Першого вересня у відремонтованій будівлі садочка вже плануємо зустрічати діток, майже 150 вихованців. За ці два роки, коли об’єдналася територіальна громада, придбали чимало меблів для дітей, м’який інвентар. Закупили майже все обладнання для харчоблоку – морозильні камери, печі, духові шафи», - розповідає Олена Скалаух, вихователь дитячого садочка «Теремок».

Головне, що разом з фінансовою самостійністю, громада отримала стимул розвиватися і наповнювати свій бюджет. Щоб мати постійні надходження для стабільного розвитку, створення комфортних умов для життя людей. В ОТГ залишається більше грошей від податків, які раніше відправляли в Київ. Зокрема, 60% податку на доходи фізичних осіб, єдиний податок, а також податок на нерухомість. Такі результати неабияк стимулюють створення умов для бізнесу та інвесторів, спонукають людей ризикнути – долучитися до активного управління життям на своїх територіях.

Мешканці відчули зміни

За два роки роботи Новопсковська об’єднана територіальна громада змогла зробити більше, ніж за всі попередні роки незалежності держави. Якщо до об’єднання селища сумарно мали в бюджетах лише 7 млн грн, то одразу після бюджет ОТГ зріс утричі, кажуть місцеві керівники. На початку 2017 року тут вже мали понад 56 млн грн, у тім числі майже 23 млн виділила держава як субвенцію на різні проекти. Торік у селі Осинове полагодили дороги на 1 млн грн, ще стільки ж виділили цьогоріч.

НПавтостоанция

 

НПсамосвал

НПдороги

НПпаркдет

НПплячж

 

Встановили сучасне вуличне освітлення на сонячних панелях, придбали дитячі майданчики, відремонтували сільський клуб. А в селі Макартетине на ремонт шляхів витратили 1,5 млн грн. Нове освітлення, облаштовані вулиці отримують навіть найвіддаленіші куточки. Важливо, що поступ помічають самі мешканці: «Село постійно змінюється. Ось буквально за останній місяць можна побачити: поклали асфальт, встановили новий дитячий майданчик, все пофарбовано, на вулицях з’явилося освітлення, якого досі ніколи не було – тепер вночі на вулицях світло, як удень. Я вважаю, люди повинні бути господарями землі, на якій живуть. Ми бачимо, що громада дослухається до нас», - каже Віктор Шульга, приватний підприємець.

Змінюється на краще і Новопсков, відзначає Анна Землянська, фахівець з ландшафтного дизайну КП «Новопсков»: «Зараз ми по вулиці Магістральна розрівнюємо землю для облаштування клумб, там сіятимуть газони на осінь, буде нова алея, нещодавно наші колеги з «Новопсков житло» проклали там нові тротуарні доріжки».

Тепер кожен мешканець може висловити свої ідеї та побажання щодо ремонту будівель, покращення послуг, переконує Інна Бай, мешканка Новопскова. Жінка виховує дітей, тож їй важливо, щоб у селищі були всі умови для їхнього розвитку: «За останній час громаді, тобто людям, надають дедалі більше можливостей ухвалювати рішення щодо благоустрою селища». Надія Баштова, яка все життя пропрацювала хірургом у місцевій лікарні, теж відзначає зміни, що відбулися в громаді за останні два роки. Каже, вони дають мешканцям надію на краще майбутнє. «Завдяки надходженню грошей в бюджет люди вірять, що перспектива громади – це кращі соціальні послуги, в тім числі й медичні», - вважає Надія Миколаївна.

Роботи в громаді вистачає всім. Узяти хоча б комунальне підприємство. Якщо раніше тут відповідали тільки за вивезення сміття, то нині виготовляють тротуарну плитку й виконують роботи з благоустрою. Кількість працівників зросла вшестеро, постійно з’являються вакансії. «Зараз чимало місцевих фахівців, які раніше їздили на заробітки до Росії, працюють у нас на підприємстві. Обсяг робіт в громаді дає змогу постійно збільшувати штат», - каже директор КП «Новопсков-житло» Роман Крищенко.

Стратегічні плани

Коли в об’єднаній ОТГ зрозуміли, що планів багато і є можливість їх втілити, вирішили розробити стратегію розвитку до 2025 року. Документ містить перелік усіх ресурсів, потенціал територій громади. Це дає змогу планувати, бачити, якою має стати місцевість в майбутньому, та зрозуміти, як цього досягти. «Одна з перспектив розвитку нашої громади, і це прописано в стратегії, – розвиток туризму. Ми маємо унікальні природні ресурси – річки Айдар та Кам’янку, наші крейдяні бугри», - розповідає голова ОТГ Вадим Гаєв. Вважають, що після льодовикового періоду, коли сходили льодові брили, вони лишили за собою оці язики породи — крейдяні відшарування. Нині це заповідні місця з неперевершеними краєвидами. Місцеві жителі переконані, що це приваблюватиме туристів.

Україна обрала курс на децентралізацію та фінансову самостійність місцевих органів. Такі зміни пройшли більшість розвинених країни Європи, зокрема Франція, Польща, Фінляндія. Там освіта, професійна підготовка, культура, медицина розвиваються саме на рівні муніципалітетів. Адже ніхто не знає потреб людей краще, ніж на місцях. Влада й фінанси стають ближчими до простих громадян в Україні. Європейський досвід підказує, що шлях не буває простим. Але той, хто зважиться, отримає позитивний результат. Українці мають чимало спільного з мешканцями інших європейських країн і розуміння цього допомагає досягти успіху.

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що втілюється польським Фондом міжнародної солідарності у співпраці з українськими громадськими організаціями «Інтерньюз-Україна» та «Товариство Лева». Проект реалізується за кошти Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), а також за кошти Програми «Підтримка демократії», що у свою чергу фінансується з Програми польського співробітництва задля розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

 

Представляємо до вашої уваги інфографіку «Енернетична незалежність України». Вона допоможе порівняти споживання енергії в Україні та країнах ЄС,  побачити різницю у тарифах та показниках споживання відновлювальної енергії.  Тут ви також знайдете поради щодо енергоощадності та багато іншого.

 

независимость энергия

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що втілюється польським Фондом міжнародної солідарності у співпраці з українськими громадськими організаціями «Інтерньюз-Україна» та «Товариство Лева». Проект реалізується за кошти Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), а також за кошти Програми «Підтримка демократії», що у свою чергу фінансується з Програми польського співробітництва задля розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

Случилось так, что я посетила спектакль музыкально-драматического театра имени Владимира Магара «За двумя зайцами». В основу спектакля лег текст пьесы авторства почтенного театрального деятеля Михаила Старицкого, который знаменит тем, кроме всего прочего, что организовал первую профессиональную украинскую труппу – это раз, и два – адаптировал несколько громоздкую комедию Ивана Нечуй-Левицкого «На Кожумяках», назвав ее «За двумя зайцами».

Режиссер магаровской премьеры, главный режиссер театра Татьяна Лещева взяла в работу одну из самых популярных пьес отечественного репертуара, к тому же – прославленную до небес знаменитым телефильмом с гениальным Олегом Борисовым в главной роли и целым созвездием – во всех прочих. К тому же не стоит забывать и известный спектакль 80-го года Киевского Молодежного театра в постановке Виктора Шулакова [600 спектаклей, слава до небес, и так далее].

Зачем я об этом вспоминаю в преамбуле к заметкам о премьере нынешнего сезона Театра имени Магара?

Объяснюсь.

В свое время и Виктору Шулякову брать в работу «За двумя зайцами» не советовали – фильм не переплюнуть. Но Шуляков осмелился и выиграл. Значит, режиссер, который берет в работу «За двумя зайцами», должен быть и весьма дерзким и уверенным профессионалом, и очень-очень хорошо знать, почему он берется за эту пьесу.

Потому что пьеса-то сама по себе, с одной стороны, пустяк и водевиль, с другой стороны – отличная антрепризная вещь, которая предоставляет актеру всю палитру возможностей для чего угодно – и дуракаваляния, и трагедии. –Антрепризная - значит, созданная в те времена, когда режиссером мог быть любой импресарио, или опытный актер, или руководитель труппы – да кто угодно, лишь бы проследил за тем, чтобы актеры на сцене не сталкивались лбами. В те времена вопрос «зачем» на театре решался просто, ясно и понятно – актер решает «как», «зачем» решает драматург, поэтому хорошо бы этот драматург знал театр изнутри, чтобы актеру было удобно делать «как».

Сейчас у нас на дворе 2017 год. Мы живем вот уже больше века во времена режиссерского театра. Существует понятие авторской интерпретации, существует диктат режиссера, который может любой материал вывернуть наизнанку или поставить с ног на голову. Это его право, режиссера.

Режиссер решает сверхзадачу сначала для себя – потому что это очень личная область, все годы образования, человеческого опыта, вся интуиция, весь талант, вся мораль, подсказывает режиссеру сверхзадачу. А уж потом режиссер, и даже Режиссер, используя актеров, сцену и все, что нужно, решит эту сверхзадачу визуально и вербально, задаст нам все вопросы, и ответит на некоторые сразу, а некоторые – вобьет нам, зрителям, в голову, и заставит на них отвечать нас. Причем – довольно долгое время после просмотра.

На всякий случай приведу цитату: “Сверхзадача – термин, введенный К. С. Станиславским для обозначения той главной цели, ради которой создается пьеса, актерский образ или ставится спектакль…

По сути, «сверхзадачей» является режиссерский замысел – индивидуальное толкование главной идеи произведения, той цели, ради которой оно было написано, или собственная цель режиссера, иногда отличная от авторской, в любом случае – та общая задача, ради которой произведение ставится на сцене”. «Википедия», всего-то на всего.

На всякий случай нужно напомнить, что существующий в голове режиссера замысел на театре доносится до зрителей с помощью визуального ряда: мы сидим рядами перед сценой, мы смотрим на сцену, мы делаем выводы на основании увиденного.

Во время просмотра спектакля Театра имени Владимира Магара по вышеупомянутой пьесе я честно пыталась уловить замысел режиссера, понять, в чем он заключается, в чем состоит сверхзадача.

В телесюжете, который мне удалось увидеть, где режиссера Татьяну Лещеву спрашивали о ее замысле, она сообщила о том, что своей целью ставила «осовременивание» классической комедии.

Повторю – замысел режиссера может быть абсолютно любым. Если режиссер сможет доказать свое право на ту или иную трактовку. Помните – как в том анекдоте, известном даже тем, кто фамилию «Станиславский» знает только из этого самого анекдота про “Не верю!”. Ну, или “Верю!”

Проблема в том, что я вообще не смогла понять, что режиссер хотела всем этим сказать. Художник-постановщик в прояснении вопроса отнюдь не помогла.

Во-первых, я бы предложила кому-то компетентному оценить спектакль с точки зрения цветоведения. Потому что цветовые сочетания в оформлении спектакля нельзя назвать ни агрессивными, ни нелепыми, ни кричащими – любое прилагательное означало бы, что у визуального ряда есть характер, что он что-то выражает.

Но такой вывод сделать невозможно – потому что костюм, одежда сцены, декорации не носят никакого характера. К концу первого действия начинаешь подозревать, что спектакль сделали «на подборе» - причем подбирали все, что плохо лежит. Опять же, костюмы не носят ни характер современный, ни исторический. Потому что современный костюм выражает современность. Эти костюмы современность не выражают, нет ни одной приметы сегодняшнего дня. Скорее костюмы и декорации напоминают какой-то смутный сборный «музыкально-драматический» невнятный строй. Как если бы наскоро подобрали то, что осталось от целого ряда таких же опереточных театральных «покойников».

Актерская игра? Но позвольте – как же оценивать игру, когда нечего играть? Как будто актеры вышли на сцену, как в самодеятельности, ради самого процессы хождения по сцене и произнесения некоего текста. Поэтому актеры делают что могут – прежде всего громко кричат, кривляются [никакой другой глагол на ум не приходит]… Хочется написать “ломают комедию”… Но нельзя – потому что выражение «ломают комедию» используют, когда играют искрометные фарсы, обнажают остов ремесла, приоткрывают профессиональную кухню. А тут как будто просто стараются изо всех сил вызвать смеховую реакцию зрительного зала.

Что такое спектакль? Некий процесс, в течение которого с персонажами происходят некие преобразования, грубо говоря – персонажи выходят из этого процесса, переживая те или иные пертурбации, изменившимися. Задача режиссера – сделать так, чтобы этот процесс вовлек в свое течение зрителя, и чтобы зритель сопереживая персонажам, пережил те или иные состояния вместе с актерами.

Что я переживала во время спектакля? Ощущение длительного дежавю: знакомый текст влачился кое-как, действие топталось на месте, то замедляясь вне логики пьесы, то ускоряясь, опять же вне логики пьесы. Актеры передвигались по сцене туда и сюда, вне логики пьесы, мизансцены носили случайный, хаотический характер.

Да полно – возможно, режиссер добивалась именно этого эффекта, выстраивая абсурдный мир? Однако самый абсурдный мир все же выстраивается, и визуальный ряд дает понять, что автор спектакля, режиссер, добивается именно этого эффекта. Однако из визуального ряда сделать такой вывод не представляется возможным, и единственные сравнения, которые приходят на ум: неряшливость, случайность, неточность, непереваренная каша.

Кстати, из некоторых «находок» режиссера можно сделать вывод, что он как будто не понимает самого текста пьесы. Например, из этого рефрена про «зайчика»: и никакая логика не может подсказать, что тут делают торчащие заячьи уши. Кто тут зайцы?! Если по Старицкому – то упущенные Свиридом девушки, «за двумя зайцами погонишься – ни одного не поймаешь». Или это Свирид – зайчик? А почему?

Режиссер свободен в своих трактовках, если он создаст художественную правду, и – главное – убедит зрителя.

Я убедилась в том, что режиссер, судя по всему, театральный текст не понял – ни его логику, ни его природу, ни его историческую достоверность, ни его накопленную годами блестящих постановок театральную правду, вес материала, размятого поколениями актеров.

«За двумя зайцами» в постановке Татьяны Лещевой – спектакль без культурного бекгарунда, лишенный профессионального костяка в виде простого и логичного театрального ремесла.

Недаром для того, чтобы честно попытаться проанализировать постановку, пришлось обращаться к азбуке этого самого ремесла.

Жаль только некоторые актерские работы – в спектакле опытного режиссера они вполне могли бы состояться.

Оправданием этому спектаклю в репертуаре театра может быть только необходимость заполнить графу «комедия».

Но почему именно эта? Пьеса, что ли, стояла на полке первой?

Инга ЭСТЕРКИНА,

театровед

apple d

Свежий номер

Поиск

Система Orphus