canvas





Воскресенье, 27 Август 2017 14:52 Версия для печати

KOZAK SYSTEM: «Українська музика, слово, енергія повинні бути всеосяжними»

Оцените материал
(1 Голосовать)

Концерт українського гурту KOZAK SYSTEM в Бердянську саме на День Незалежності був навдивовижу своєчасним і актуальним. Приморська площа ледь вмістила мало не п’ятитисячний натовп, де було різного люду багато. І от завзяті парубки впевнено гуртували однодумців і змусили помізкувати невдоволених. Вони були переконливі і цікаві, нестримно щедрі на впевнену силу, світлу енергію, радісну могутню красу.

Цікавими співрозмовниками виявилися освічені, ерудовані, доброзичливі фронтмен Іван ЛЕНЬО та бас-гітарист і менеджер Володимир ШЕРСТЮК.

    Своїм маршрутом за добу KOZAK SYSTEM поєднали Прикарпаття з Приазов’ям. Помітили різницю? Є що об’єднувати, приводити до спільного знаменника?

Іван – Коли на такі запитання ти відповідаєш чесно, то так чи інакше ця відповідь не сподобається. Комусь. Перше, що кидається в очі, це домінування російської мови. Друге, сильний вплив Радянського Союзу. Деякі області України з цим впливом впоралися дещо краще, бистріше зрозуміли, що всього совєцького треба позбаватись. В Івано-Франківський області від назв вулиць до манери одягатись, спілкуватись в публічних місцях видно, що боротьба з «совком» йде успішніше ніж тут. У нас проблема України єдина: засилля президентської ментальності. В різних областях вона проявляється по різному. І Бердянськ, і Кропивницький, і Житомир, і Харків дуже відчувають вплив Радянського Союзу, засилля російської мови. Люди, які мислять, як сучасні українці, їздять за кордон, аналізують свою діяльність, співставляють її зі світовими мірками, — таких менше ніж тих, хто чекає, що їм хтось щось дасть, телевізор покаже, дядя прийде сміття прибере. От проблема України. І Бердянськ тут – не виключення.

Володимир – Але люди тут неймовірно душевні. Я би навіть сказав: душевніше ніж на Заході. І цьому теж є пояснення. Люди на західній вже більш капіталістичні. Стосунки вимагають від характерів швидкості, строгості і навіть суворості. Сюди це ще не дійшло так сильно. І це дуже добре. Я би побажав, щоб оту душевність ні в якому разі не варто втрачати. Відкритість, душевний спокій іноді набагато краще ніж захопленість бізнесом.

    KOZAK SYSTEM має креатив, свій формат, як на мене, дуже виразно окреслений, виношений. Як з таким форматом робити «вхід-на-Схід»? На скільки відчуваєте сприйнятність?

Іван – Сюди приїздити з таким «форматом» навіть більш необхідно ніж там, де ми найчастіше граємо – на заході в центрі, за кордоном. Тут же живуть такі самі українці, як скрізь. Тільки вони – голодні і спраглі підсвідомо. До свого, до рідного спраглі. Така музика лягає, як в суху землю довгоочікуваний дощ. І цей дощ живить коріння. І ми неймовірно щасливі від цього. І це була прогалина влади, з-за чого ми на якийсь час втратили Крим чи Донбас, - ніхто не працював над самосприйняттям нації.

Володимир – Це була хиба народу, що допустив таку владу. Ясно, що ніякий русський посіпака поняття не мав, що таке Україна, і президентом якого народу він був. У нас немає якоїсь виховної місії. Ми робимо своє, бо не можемо цього не робити. Якщо ми приїжджаємо в якесь місто, і нам дають по морді, ну, окей, — дають по морді. Але буває, що і на руках носять. Нормально. Не залежимо від того, як нас приймуть. Головне – отримати площадку, мікрофон і можливість сказати людям те, що вважаєм за потрібне.

    «Свій до свого по своє» — цього разу вийшло?

Іван – Ми відчули резонанс. Значить було «свій до свого по своє».

    Ви працюєте зі знаковими особистостями. Наскільки вистачає свого власного, щоб утриматися на рівні і відчувати себе рівними з тими, кого слухає і сприймає нація?

Іван – Не замислювалися, чесно кажучи. Думаю, що отака «тусовка» існує в уяві тих, хто там не тусить. А отой гурт надзвичайно цікавих особистостей не відчувають, що вони в якійсь «тусовці». Коли нам потрібно подзвонити Жадану, то ми дзвонимо, не задумуючись над тим, що він – автор десяти бестселерів, хороший талановитий хлопчик, якого поважає письменницька братія, один із претендентів, можливо, на Нобелівську премію, з часом, якщо буде політкоректним і перестане писати правду. Ми не задумуємося, що Положинський, Юрко Іздрик чи Лазуткін для когось є культовими. Це – наші друзі. Коли серед віршів, які продукує Юрко Іздрик, один западає тобі в душу, резонує з тобою, він стає піснею KOZAK SYSTEM і резонує з кожним з нас, отримує в п’ять разів більшу силу. І коли українці чують пісню на слова Іздрика, і сам Юрко чує цю пісню вперше з усіма українцями, то йому стає зрозуміло, що це хлопці з його кола. Бо ми зробили так, як навіть він не передбачав. Цього достатньо, щоб зрозуміти, що ми з ними на одній хвилі.

Володимир – Ці кола по інтересах – історія, або література, або інший культурний процес завжди творять пасіонаріїв. Люди, для яких — це пристрасть і те, чого вони не робити не можуть. За такими ознаками ця тусовка хоч і віртуальна, але існує. І коли ти знаєш, що належиш до неї, це певною мірою зобов’язує.

    Послухав KOZAK SYSTEM на площі і пожалкував: аудіо, кліпи, відео не передають дещиці того, що поталанило відчути. Це ж які втрати!

Іван – Втрати є. Це знають всі музиканти світу. Синергію, яка утворюється під час концерту, яка є абсолютно непередбачуваною, ще жодні технічні засоби неспроможні відтворити. Це не можливо. Жива музика, якою ми займаємося, чимось споріднена з театральним мистецтвом. Коли на порожній сцені перед вами виникає мистецтво, а по закінченні вистави мистецтво розчиняється в повітрі. І те, що ми фіксуємо на носіях у вигляді кліпів чи дисків, — просто фіксація фактів. Сінергія – спільна дія виникає лише під час живого виступу. Можна відзняти live концерту, але ж не зовсім українські канали цього не демонструватимуть. Але проблема абсолютна, і для нас дуже виражена.

    Вас дуже гарно сприймають за кордоном. У тій же Польщі мали б безперечний комерційний успіх. А KOZAK SYSTEM їздить Україною, де часом доводиться долати нерозуміння.

Володимир – Щодо Польщі, то справжній успіх у нас там був до 2017 року. Хоча і зараз навіть при перетині кордону впізнають. Але помінялась політична ситуація. Поруч зі звичайним націоналізмом активізувався антиукраїнський сектор, де грають на старовинних наших проблемах. Але ми співпрацюємо там з самими визначними зірками від Марилі Родович до надзвичайно популярного гурту Enej. А в Україні немає закутків. Українська музика, слово, енергія повинні бути всеосяжними. Це як серцево-судинна система: серце б’ється, і кров повинна досягати самих дрібненьких капілярів — до самих кінчиків пальців. Не досягає, і організм не є повноцінним, — погано ворушиться рука, нога тягне. Так само і з мистецьким простором — українське слово, мистецтво, музика повинні досягати самих віддалених куточків. А Бердянськ не така вже периферія. Тут вся Україна зараз.

    Повернувся зі Львова. Там вишиванка навіть не символ — просто одяг і не найпопулярніший. В Бердянську на День Прапора йду по вулиці у вишитій футболці, з прапорцем, чую за спиною: «На-цы-она-ли-с-с-ст. Ну, ничево подожди, скоро выборы. Посмотрим». Повертаюся подивитись в обличчя. Здоровий бурмило швиденько втупився в землю і хутко зник. Поєднання пєщєрной ненависті з боягузтвом шпани.

Іван — Це свідчить про те, що «точку невозврата» ще не подолано. Цей хлоп мав рацію, коли говорив про вибори, на які він, скоріше за все, не піде. Нам всім треба вважати, що через півтори роки 15 мільйонів пенсіонерів стануть справжньою небезпекою країни. Ці люди, на превеликий жаль, залишилися в парадигмі Радянського Союзу. Вони оцінюють якість життя по вмісту свого холодильника. Їх можна зрозуміти. Вони працювали все життя на ефемерну країну. Її не стало, відповідно, не стало того, хто повинен піклуватися про них. Вони озлоблені бо не можуть звести кінці з кінцями. І коли хтось із популістів, як Юлія Тимошенко, яку я ненавиджу, буде закликати голосувати за неї і обіцяти, що накормить і напоїть їх, вони повірять. Небезпека в тому, що з виразних лідерів у нас, нажаль, три-чотири — Порошенко, Тимошенко, Ляшко і Бойко. Мені жоден з них не подобається. Але треба розуміти, що той, хто насмілився очолити країну в самий небезпечний момент, коли країна стримала російську навалу, не погрязла в війні тотально, зберегла головні інституції, працює, тримається на плаву, чогось вартий. Ще півтори роки. Може появиться інший лідер, який за покликом серця і чистотою душі зможе гідно працювати в політиці, де інша царина, інші складові. Чому отой хлопець вирішив що в слові «націоналіст» так багато негативу? Тому що він дивиться телевізор. До сьогоднішнього дня справжнього українського телебачення не існує. Тому є два варіанти на вибір: або ви вимикаєте телевізор, або продовжуєте заливати у вуха «продукт». Як сказав один відомий філософ: брати судження про те чи інше явище, користуючись інформацією з телевізора, те саме, що спробувати дізнатися сорт сиру пармезан по калу того, хто цей сир їв. Ми вільніші від ЗМІ. Телевізора в нас просто немає. Ми шукаємо інформацію самі. Світ, як кажуть москалі, «говорящь». Слава Богу, джерел інформації у нас навіть більше ніж у багатьох цивілізованих країнах, де wi-fi платний. Радимо всім черпати собі інформацію і робити власне судження. І нехай на Фейсбуці серед «Друзів» будуть дві ланки. У мене, наприклад, є такі «друзі», що я б їх повісив на першій вербі. Але мені цікава їхня думка. Отоді з отим хлопом буде про що говорити. Коли не втече.

    Ви продукуєте мрію — людей, країни, музики, нації. А підґрунтя — ваші особисті мрії — на чому стверджується глобальне, з чого живиться силою?

Іван — Цікаве питання. Якось про це не думав. У нас в Україні є все, що мають інші цивілізовані країни: хороша земля, неймовірно красива природа, в річках риба ще є. В українців є можливості працювати, відпочивати, розвиватися. Що нам заважає? Нам, безперечно, заважає олігархат. І нам заважає наше безкультур’я — загаджуємо річки, озера, повітря, вирубаємо ліс. Тобто, мені для реалізації своєї мрії не треба їхати, скажімо, в Лос-Анджелес, де просто люди культурніше ставляться до навколишнього середовища і один до одного, завдяки чому створили суспільство, в якому приємніше жити. Коли я почну говорити, що треба їхати з країни тому, що тут не так, як десь, то буде неправда. Ми були у сімнадцяти країнах світу — в Україні набагато краще ніж деінде. Тобто, з точки зору можливостей, ми в десятці найкращих країн світу поряд з Канадою чи Фінляндією. А якщо ти для себе став свідомим, став хазяїном цієї землі, то було би дивно, щоби я бідкався на цю землю, намагався знайти мінуси і їхав кудись, шукаючи ліпшої долі. То наша мрія, щоби всі, хто живе думками десь за межами України, були думками тут — в Україні.

Володимир — Фантастична пісня мого кумира колишнього, та й зараз я цього артиста дуже люблю, «Країна мрій» Олега Скрипки. В самій назві більше сказано, ніж в тексті, на мій погляд. «Країна мрій» — коли він так назвав свій фестиваль, в кращі часи цього фестивалю була повністю реалізована мрія українця нормального — на території цього фестивалю. Моя особиста мрія, щоби країна була вся така, як цей фестиваль. Вона різна — вона уквітчана, вона сумна, вона весела, вона смачна, неймовірно красива, багата, тепла, щаслива, вірить в себе. Те, чого нам страшенно бракує. Ми не можемо зрозуміти, що ми вже давно є частиною світової культури. Могли би нею стати і на свідомому рівні. До речі, це одна з наших професійних мрій: українська музика повинна стати частиною світової культури. Не містечкової, не слов’янської якоїсь — світової, як італійська чи французька. Чому ні?! Давно пора це робити. Є гурти, які вже це роблять успішно. «ДахаБраха» та сама, яка грає безкінечні тури Америкою, Європою. І люди знають через них Україну. Не тільки через спортсменів і Шевченка. Українська культура повинна стати світовою культурою. Натхненно співаємо Гімн, бо ця країна ще не відбулась. І кожен, хто співає, вірить, що вона відбудеться. І вірить у те, що співаючи, він теж наближає це відбуття.

Спілкувався Микола ТИШАКОВ.

KOZAK SYSTEM ("Козак Систем") – український рок-гурт, який постійно представляє Сучасну Україну на європейських та світових музичних фестивалях. Заснований в 2012 році у Києві з музикантів, які вийшли зі складу гурту "Гайдамаки". Станом на 2017 рік мають три записаних платівки: "Шабля" (2012), "Пісні самонаведення" (разом з Тарасом Чубаєм, 2014) та "Живи і Люби" (2015). Гурт складається з п'ятьох музикантів: Іван Леньо — спів, акордеон, клавішні; Олександр Дем'яненко — гітара, мандоліна, спів; Володимир Шерстюк — бас-гітара, спів; Сергій Борисенко — ударні, спів; Сергій Соловій — труба, спів, клавішні.

Сохранить


Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Перепечатка материалов в сети только с прямой гиперссылкой на http://www.mig.com.ua

 


Прочитано 2739 раз Последнее изменение Воскресенье, 27 Август 2017 15:49
Другие материалы в этой категории: « Пленэры «Дивосвіт» остановить невозможно


А вы что думаете?

Спасибо за Ваш комментарий, он будет опубликован после проверки модератором!




apple d

Свежий номер

Поиск

Система Orphus